Газета «Гомін» протягом двох років у рамках республіканської патріотичної
акції «Свічка пам’яті» публікувала
на своїх сторінках розповіді рідних
і близьких, удів та дітей, братів
та сестер, колишніх колег по роботі.
акції «Свічка пам’яті» публікувала
на своїх сторінках розповіді рідних
і близьких, удів та дітей, братів
та сестер, колишніх колег по роботі.
9
2
Передмова
Передмова
Вони ділилися спогадами про
найближчих людей, життя яких перервалося на самому злеті...
Написані українською мовою –
однією з офіційних мов Придністров'я.
однією з офіційних мов Придністров'я.
3
9
Історій
Історій
Захисників
Захисників
«Свічка пам'яті» – це особливий проект,
що дає змогу по-справжньому познайомитись з тими людьми, які у 1992 році захищали молоду республіку ціною свого життя.
що дає змогу по-справжньому познайомитись з тими людьми, які у 1992 році захищали молоду республіку ціною свого життя.
«...Женя не бажав відступати й ховатися і говорив: «Мамо, ти сама мене таким виховала».
«...Як ти собі уявляєш? Усі поїдуть, а я залишуся в тилу? Воювати з ворогами можна і з одним оком».
«...Альберту доручили супроводжувати іноземних журналістів по місцях бойових дій в Бендерах. Разом з ними він
потрапив під обстріл».
потрапив під обстріл».
«...Вдома в нього часто збиралися його друзі, приходили й сестри зі своїми родинами. На одній із таких зустрічей, навесні 1992-го, Юрій сказав своїм рідним, що піде в народне ополчення».
«...Нікітіна, як і всіх військових, постійно підстерігала небезпека, від якої ніде не сховаєшся».
«...Мамо, ми там жодної ночі не спали, якщо під подушкою не було кількох гранат».
«...Коли настав час, Володимир сказав:
«Іду, мамо, вас захищати».
«Іду, мамо, вас захищати».
«...Сміливим і відчайдушним був Іван, казав, що «… нічого його не візьме».
«...Він ріс працьовитим, завжди й у всьому намагався допомогти...Нагороджений
медаллю «Захиснику Придністров’я».
медаллю «Захиснику Придністров’я».
«...Для мене ще куля не відлита, і не скоро віділлють». А тим часом зростала кількість жертв...».
«...У тяжкі дні агресії Молдови проти ПМР він керував обороною району.
І це була нелегка справа».
І це була нелегка справа».
«...Його життєві принципи просто не дозволяли йому спокійно прийняти той націоналістичний шабаш, який творився в Кишиневі....».
«...Легендарна особистість в історії Бендер. Завдяки його роботі, не було допущено розвитку епідемії».
«...З балкона п’ятиповерхівки в нього кинули дві гранати. Першу він відкинув убік, а другу зміг лише підняти й замахнутися. Це був достойний козак, який за збігом обставин загинув».
«...Він не роздумував, коли оголосили мобілізацію, пішов добровольцем, мріяв якомога швидше звільнити рідний край від загарбників».
«...З перших днів бойових дій 1992 року він був на передовій. Саме йому, козаку отаманської сотні, судилося свій останній бій прийняти пліч-о-пліч
з отаманом Семеном Дригловим».
з отаманом Семеном Дригловим».
«...Щербатий захищав Дубоссари, поки місцеві городяни формували підрозділ гвардії у своєму місті. Настав момент, коли Дубоссарська гвардія практично була сформована, і це чергування мало стати для рибницьких гвардійців останнім».
«...Того дня він приїхав на бойові позиції й заступив на моє місце. Коли почався мінометний обстріл, Меркулов перебігав на своє бойове місце. Міна від 120-міліметрового міномета потрапила в дерево і розірвалася біля нього».
«...Він був небайдужим до проблем людей, які його оточували. Готовий був прийти на допомогу в будь-який момент. Тарасові вдалося підбити дві ворожі одиниці бронетехніки».
«...З боку Молдови разом з лісником прийшли розвідники. Володя зібрався йти на свій пост і запитав: «Хто зі мною? Треба перевірити найближчу територію».
«... Підприємстві з ремонту й обслуговування техніки намагалися переобладнати навчальну зброю в бойову. 22 травня під час випробування гранатомета на кам’янському полігоні загинув ополченець Ігор Байренко».
«... Медаль «За відвагу», якою посмертно був нагороджений Дорел, його батькам вручив командуючий 14-ю армією О. І. Лебідь».
«... Любов до рідної землі, прищеплена батьками, привела Василя в 1992-му в ряди Народного ополчення: він знав, що захищає рідний будинок і дорогих йому людей».
«...Якщо я відсиджуся вдома, інший
теж і третій – хто ж вас
захищатиме?» І поїхав. Обнадіяв, що знову приїде в червні, але в боях за Бендери пропав без вісті».
теж і третій – хто ж вас
захищатиме?» І поїхав. Обнадіяв, що знову приїде в червні, але в боях за Бендери пропав без вісті».
«... Це моя земля, і я буду її захищати. Я – чоловік, мужчина, ховатися за жінок не можу і не буду». І пішов у окопи. Коли приїжджав на відпочинок додому, про війну мало говорив».
«...Він відчув гостру потребу бути там, де гримів бій, допомогти тим, хто захищався.
«Усе, завтра піду», – вирішив Олександр, хоча точно не знав, куди треба було йти».
«Усе, завтра піду», – вирішив Олександр, хоча точно не знав, куди треба було йти».
«...Леонід танцював в ансамблі «Виорика» та ще був учасником народного театру при міському Палаці культури. 19 жовтня 1991 року Леонід Олексійович вступив у Республіканську гвардію».
«...Я мушу взяти зброю, щоб захистити тебе і наших дітей», – сказав він дружині, перед тим як вступити в частини Республіканської гвардії восени 1991 року».
«...Він записався добровольцем у місцеву гвардію, ставши радистом. Пригодилися набуті в армії навички. Коли вранці 14 березня ОПОН Молдови зробив спробу вкотре прорвати оборону міста на Кошницькому напрямку».
«...Він був справжнім отаманом, козаки брали з нього приклад і вірили йому. У непростий час для нашої республіки він став на захист Придністров’я і віддав найцінніше – своє життя».
«...Він очолював усі збройні формування Григоріополя, не маючи при цьому
абсолютно ніякої військової освіти».
абсолютно ніякої військової освіти».
«...Там – мої товариші, тут – мої діти, ти й мама з батьком, і всі-всі-всі. Хто, якщо не я, військова людина, солдат? До самої смерті Сергій виконував почесний солдатський обов’язок, був одним із тих, хто не хизувався своїми подвигами».
«...Вони були дуже різні: за віком і за характером, за звичками й за кольором очей. Вони вчилися в різні роки, в різних учителів, у них були найрізноманітніші оцінки в атестатах, тільки об’єднувало їх одне: пристрасна любов до життя і Придністров’я».
Олександр Скребников,
Леонід Толстенко,
Віктор Скребников,
Олександр Щукін
Леонід Толстенко,
Віктор Скребников,
Олександр Щукін
Їх було четверо:
«... Рідний мій Сашенька, люди нескінченним потоком ішли прощатися з тобою 12 травня 1992 року. Я бачила їхні сльози
та море квітів біля твоєї труни. Ні, я не хочу зробити тебе національним героєм.
Ти був звичайною людиною зі своїми плюсами й мінусами, але безперечно – ти був чесним офіцером, який у важкий для молодої республіки час не залишився осторонь…
Ти так ніколи й не дізнаєшся, що під час трагедії в Бендерах козаки-чорноморці мужньо стали на захист міста і не підвели свого першого отамана».
та море квітів біля твоєї труни. Ні, я не хочу зробити тебе національним героєм.
Ти був звичайною людиною зі своїми плюсами й мінусами, але безперечно – ти був чесним офіцером, який у важкий для молодої республіки час не залишився осторонь…
Ти так ніколи й не дізнаєшся, що під час трагедії в Бендерах козаки-чорноморці мужньо стали на захист міста і не підвели свого першого отамана».
«...Практично кожного тижня ми прагнули
бути поряд із захисниками республіки. І як приємно було, коли під час виходу в ефір екстреного випуску новин у телестудії
лунали телефонні дзвінки – люди дякували
за правду про ту страшну війну».
бути поряд із захисниками республіки. І як приємно було, коли під час виходу в ефір екстреного випуску новин у телестудії
лунали телефонні дзвінки – люди дякували
за правду про ту страшну війну».
Військова журналістика
Наприкінці 1991 року група кам’янчан-ентузіастів узялася за створення районної телестудії.
«...Кадри, зняті Семеном Слободянським
і Миколою Стасішеним, із нетерпінням чекали глядачі місцевої телепередачі «Кур’єр». У ній матері, дружини, діти сподівалися хоч мигцем побачити своїх рідних і полегшено зітхнути: «Живі!».
і Миколою Стасішеним, із нетерпінням чекали глядачі місцевої телепередачі «Кур’єр». У ній матері, дружини, діти сподівалися хоч мигцем побачити своїх рідних і полегшено зітхнути: «Живі!».
Не забудемо ці імена
1992 - 2023, Республіканська газета «Гомін».
При використанні матеріалів сайту, активне посилання на джерело обов'язкове.
Тексти підготовлені редакцією газети.
Дизайн та верстка: Марина Сова
При використанні матеріалів сайту, активне посилання на джерело обов'язкове.
Тексти підготовлені редакцією газети.
Дизайн та верстка: Марина Сова
