Сергій Цуркан із селища Первомайськ віддав своє молоде життя за те, щоб ми могли спокійно слухати спів птахів, радіти ласкавому сонечку, любити й просто жити на нашій благодатній землі. Він теж хотів би бачити, як підростає його дочка, повертатися додому з роботи до коханої дружини… але він загинув, захищаючи рідне Придністров’я.
Сергій народився 4 лютого 1962 року в Казахстані в сім’ї Зінаїди та Володимира Цуркан. Ця розповідь про нього записана зі слів його старшої сестри Тетяни. У нашій сім’ї було троє дітей: я, Сергійко і Володя. У 1968 році не стало тата, і мама залишилася одна з маленькими дітьми на руках.
Було дуже важко, але вона трималася і, як могла, піднімала нас. Сергій 1969 року пішов у перший клас, а коли йому виповнилося одинадцять, ми переїхали жити в Молдавію. Брат навчався вже в п’ятому класі. Було важко, але траплялися і веселі моменти в нашому житті, адже від дитинства нікуди не подітися!
Якось улітку ми втрьох ловили рибу на лимані й витягали з дна на берег раколовку, яка була вся в баговинні. Полізли було в неї за раками, а там… двометрова змія! Кинулися врозтіч – з усіх ніг, переганяючи одне одного, а Сергійко – попереду всіх! От сміху потім було!.. Раді були, що все закінчилося благополучно.
У Молдавії мама вдруге вийшла заміж і народила нам ще двох братиків – Юрка і Гену. По закінченні восьми класів Сергій вступив до профтехучилища на спеціальність «зварювальник», там же вивчився на водія. Він дуже любив техніку, адже наш тато все життя був водієм, довелося йому працювати й на комбайні. Сергійкові в дитинстві дуже подобалося сидіти поруч із ним у кабіні.
Він був схожий на батька, вміло вправлявся з будь-яким транспортом, але особливо любив мотоцикли й мотоспорт. У Сергія був навіть свій байк, красивий, увесь виблискував нікелем. Якось він навіть посів друге місце в Молдавії на змаганнях із мотоперегонів.
Після училища була армія. Мій брат служив у Закарпатті водієм і кінологом. Через два роки він повернувся додому. Працювати влаштувався зварювальником у Тирасполі, там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ганною, яка була родом із Кіцкан. Незабаром вони одружилися, й у них народилася дочка.
Сергій був дуже працьовитий. Молода сім’я завела міцне господарство: вони мали свій мотоблок, побудували теплицю, крім основної роботи, вирощували ранні овочі. Сергій дуже любив дружину і доньку, хотів жити, працювати, будував плани на майбутнє. Але настав 1992 рік, розпочалася війна.
Він не роздумував, коли оголосили мобілізацію, пішов добровольцем, мріяв якомога швидше звільнити рідний край від загарбників. Сергій сказав мамі в п’ятницю: «Кілька днів мене не буде, я приїду до тебе у вівторок, допоможу, все зроблю». У вівторок ми його вже ховали… Як прикро, адже він так мало пожив на світі, загинув такий молодий…
Сергій загинув у ніч з 19 на 20 червня 1992 року, в перший день війни, йому було всього 30 років. Зупинилося життя молодого хорошого хлопця, трудяги з добрим серцем і золотими руками. Він міг би ще багато добра зробити для своєї сім’ї та людей. Його вбили прицільно, пострілом у голову. Його мріям не судилося збутися.
Сергій Цуркан похований у селищі Первомайськ (мати дуже хотіла, щоб він був ближче до неї, щоб можна було частіше відвідувати його могилу). Загибель старшого сина була страшним ударом для матері. До самої своєї смерті вона не змогла змиритися з цією важкою втратою, й упродовж 25 років материнське серце носило в собі це страшне горе, нестерпний та пронизливий біль, і… не витримало.
Молоде покоління селища Первомайськ і всі жителі нашої республіки повинні знати свого героя, зберігати світлу пам’ять про Сергія Цуркана.
