Козак – це стан душі
Наказний отаманської сотні Олег Оттінгер був, мабуть, найунікальнішим козаком Чорноморського козацького війська. Німець за національністю, він мав відкриту і жертовну слов’янську душу. Осиротів у ранньому дитинстві. Навчався у профтехучилищі, займався спортом, потім працював, відслужив строкову службу. У 1992 році прийшов до храму, прийняв православ’я і поверстався в козаки*. Чорноморським козакам запам’яталася фраза Олега, що стала крилатою: «Козак – це не національність, а поняття інтернаціональне, це – стан душі».
З перших днів бойових дій 1992 року він був на передовій. Напросився туди, не вагаючись. Зброєю володів майстерно, особливо гранатометом. Саме Олегу, козаку отаманської сотні, судилося свій останній бій прийняти пліч-о-пліч з отаманом Семеном Дригловим. Та й загинули вони практично одночасно.
Увечері 19 червня 1992 року С. Дриглов повів козацький загін із Тирасполя на допомогу захисникам Бендер. Вони встигли прорватися до Бендерського міськвиконкому і зайняти оборонну позицію. 20 червня козаки побачили, що через площу Визволення, брязкаючи гусеницями й поливаючи з кулеметів усе навколо (міськвиконком, житлові будинки, магазини, припарковані поблизу легкові машини), рухається нескінченна колона молдовської бронетехніки. Те, що здійснили трохи пізніше наші козаки, безумовно, можна назвати одним словом – подвиг!
Позиція, яку зайняли придністровці, була вигідною: в секторі обстрілу опинилися вулиці Совєтська і Суворова, звідки добре проглядалися підходи до головної споруди міста. Використовуючи цю перевагу, О. Оттінгер підбив з гранатомета БТР противника, після чого пихи у націоналістів помітно зменшилося. У цей час вогнем з автомата його прикривав С. Дриглов, чергами змітаючи десант, що сидів на броні БТРів, і стріляючи вслід поліцаям.
«Румуни» не очікували від жменьки придністровців такої «жорсткої» зустрічі, й колона почала розповзатися. Постійно змінюючи свою позицію, переміщаючись уздовж колони, наказний Оттінгер підбив ще один БТР. Вражений побаченим, Семен Дриглов вигукнув Олегу: «Тридцять років прослужив в армії, а такої картинки жодного разу не бачив!». Та сили були занадто нерівні – жменька козаків проти колони БТРів.
Під час спроби зробити черговий гранатометний постріл Оттінгер був убитий снайпером з вікна двоповерхової будівлі школи боротьби та боксу. Полковник Дриглов спробував винести його тіло з-під обстрілу, але з балкона п’ятиповерхівки в нього кинули дві гранати. Першу він зумів відкинути вбік, але другу отаман встиг лише підняти й замахнутися. Вона розірвалася у нього в руці. Смерть настала миттєво. Отаман упав на наказного своєї сотні. Так разом вони й лежали.
Подивіться на фотографію групи козаків, яка була зроблена в короткий перепочинок між боями. О. Оттінгер на ній – другий зліва в темному бушлаті. Двоюрідний брат нашого героя педагог Олександр Шмідтгейслер написав у своїх спогадах: «Одного разу я випадково натрапив в Інтернеті на знімок козаків – захисників республіки, з якого на мене привітно дивилися до болю знайомі очі. Придивився уважніше й обімлів: серед молодих хлопців у військовій формі був мій двоюрідний брат Олег Оттінгер. Чорно-білий кадр глибоко запав у душу. Інших фотографій Олега в період військових дій у нас не було! Вона стала сполучною ланкою між минулим і сьогоденням. Відразу нахлинули спогади про безтурботне, босоноге дитинство, юність, молодість. Клубок підступив до горла…».
Трагічні події, що відбувалися 19-20 червня 1992 року в Бендерах, і момент загибелі козаків-захисників детально описані в книзі Анатолія Казакова «Криваве літо в Бендерах (записки похідного отамана)». Видання дуже важливе і своєчасне. Наша молодь повинна знати й, головне, не забувати, якою ціною їхні батьки та діди відстояли ПМР, подарували їм вільне і мирне життя.
Наказному отаманської сотні ЧКВ Олегу Оттінгеру на момент загибелі було всього 32 роки. Похований герой на Алеї Слави кладовища «Дальнє» в Тирасполі. Він нагороджений орденом «За особисту мужність», медаллю «Захиснику Придністров’я», хрестами «За відродження козацтва», «За віру, волю і Вітчизну», «За оборону Придністров’я». Та головна його нагорода – пам’ять придністровського народу.
З перших днів бойових дій 1992 року він був на передовій. Напросився туди, не вагаючись. Зброєю володів майстерно, особливо гранатометом. Саме Олегу, козаку отаманської сотні, судилося свій останній бій прийняти пліч-о-пліч з отаманом Семеном Дригловим. Та й загинули вони практично одночасно.
Увечері 19 червня 1992 року С. Дриглов повів козацький загін із Тирасполя на допомогу захисникам Бендер. Вони встигли прорватися до Бендерського міськвиконкому і зайняти оборонну позицію. 20 червня козаки побачили, що через площу Визволення, брязкаючи гусеницями й поливаючи з кулеметів усе навколо (міськвиконком, житлові будинки, магазини, припарковані поблизу легкові машини), рухається нескінченна колона молдовської бронетехніки. Те, що здійснили трохи пізніше наші козаки, безумовно, можна назвати одним словом – подвиг!
Позиція, яку зайняли придністровці, була вигідною: в секторі обстрілу опинилися вулиці Совєтська і Суворова, звідки добре проглядалися підходи до головної споруди міста. Використовуючи цю перевагу, О. Оттінгер підбив з гранатомета БТР противника, після чого пихи у націоналістів помітно зменшилося. У цей час вогнем з автомата його прикривав С. Дриглов, чергами змітаючи десант, що сидів на броні БТРів, і стріляючи вслід поліцаям.
«Румуни» не очікували від жменьки придністровців такої «жорсткої» зустрічі, й колона почала розповзатися. Постійно змінюючи свою позицію, переміщаючись уздовж колони, наказний Оттінгер підбив ще один БТР. Вражений побаченим, Семен Дриглов вигукнув Олегу: «Тридцять років прослужив в армії, а такої картинки жодного разу не бачив!». Та сили були занадто нерівні – жменька козаків проти колони БТРів.
Під час спроби зробити черговий гранатометний постріл Оттінгер був убитий снайпером з вікна двоповерхової будівлі школи боротьби та боксу. Полковник Дриглов спробував винести його тіло з-під обстрілу, але з балкона п’ятиповерхівки в нього кинули дві гранати. Першу він зумів відкинути вбік, але другу отаман встиг лише підняти й замахнутися. Вона розірвалася у нього в руці. Смерть настала миттєво. Отаман упав на наказного своєї сотні. Так разом вони й лежали.
Подивіться на фотографію групи козаків, яка була зроблена в короткий перепочинок між боями. О. Оттінгер на ній – другий зліва в темному бушлаті. Двоюрідний брат нашого героя педагог Олександр Шмідтгейслер написав у своїх спогадах: «Одного разу я випадково натрапив в Інтернеті на знімок козаків – захисників республіки, з якого на мене привітно дивилися до болю знайомі очі. Придивився уважніше й обімлів: серед молодих хлопців у військовій формі був мій двоюрідний брат Олег Оттінгер. Чорно-білий кадр глибоко запав у душу. Інших фотографій Олега в період військових дій у нас не було! Вона стала сполучною ланкою між минулим і сьогоденням. Відразу нахлинули спогади про безтурботне, босоноге дитинство, юність, молодість. Клубок підступив до горла…».
Трагічні події, що відбувалися 19-20 червня 1992 року в Бендерах, і момент загибелі козаків-захисників детально описані в книзі Анатолія Казакова «Криваве літо в Бендерах (записки похідного отамана)». Видання дуже важливе і своєчасне. Наша молодь повинна знати й, головне, не забувати, якою ціною їхні батьки та діди відстояли ПМР, подарували їм вільне і мирне життя.
Наказному отаманської сотні ЧКВ Олегу Оттінгеру на момент загибелі було всього 32 роки. Похований герой на Алеї Слави кладовища «Дальнє» в Тирасполі. Він нагороджений орденом «За особисту мужність», медаллю «Захиснику Придністров’я», хрестами «За відродження козацтва», «За віру, волю і Вітчизну», «За оборону Придністров’я». Та головна його нагорода – пам’ять придністровського народу.
Автор: Олександр ПЕТРЕНКО.
